Питання про свободу волі традиційно відноситься до філософських питань, тобто до так званих «вічних» питань, які століттями обговорюються філософами, письменниками, але не мають до цього дня однозначного і всіма прийнятого рішення.
Різні філософські течії відповідають по-різному на питання про свободу волі. Більшість релігій та релігійних філософій солідарні в тому, що свобода волі існує — і це природно, оскільки всі релігії позиціонують себе моральними вченнями. А за відсутності свободи волі і повної залежності поведінки людини втрачають сенс поняття провини або заслуг. Адже в такому випадку людина, вчинивши ту чи іншу дію, просто не могла вчинити інакше.
Богослови змушені різними хитрощами обходити питання сумісності уявлень про свободу волі з усезнанням Бога, якому нібито відомі наперед всі вчинки людини. Вони стверджують, що усезнання Бога не суперечить свободі волі людини, що божественне усезнання не дорівнює зумовленості. Але все це лише догматичні виверти зі зручним посиланням на неможливість людині зрозуміти Бога, але аж ніяк не справжнє рішення очевидного протиріччя.
Необхідно розуміти, що філософська або релігійна відповідь — це не відповідь, тому що будь-яка справжня відповідь передбачає її єдність, а в філософії є завжди кілька протилежних відповідей — дивлячись на те, хто нам відповідає. Відповідь на будь-яке питання, якщо нас цікавить істина (якою б приємною чи неприємною вона не була), може бути лише науковою, тобто максимально об’єктивною, отриманою на основі фактів і доказів.
Наука на сьогоднішній день не має доказів існування або відсутність свободи волі, оскільки далеко не повністю пояснена природа людської психіки, свідомості, не вивчена в усіх подробицях робота мозку. Але сама матеріалістична основа науки, весь науковий досвід змушують дати однозначну відповідь: немає ніяких підстав вважати свободу волі реально існуючою, свобода волі є ілюзією.
Наука будується на матеріалізмі: існує тільки матерія, що рухається за своїми об’єктивними законами. Не існує ніяких нематеріальних, потойбічних сил, ніяких інших реальностей крім нашої. Це означає, що в організмі людини, в його мозку немає нічого крім матерії.
Всі людські думки, бажання, емоції, всі прояви багатої психічної діяльності пояснюються фізіологічними процесами, що протікають в організмі, і впливом факторів зовнішнього середовища. Немає чогось такого нематеріального, ідеального (душа або дух, воля), що керує тілом, направляє його куди хоче.
Якщо є тільки елементарні частинки — протони, нейтрони, електрони і т. д. (неживі) — і їх взаємодія, що відбувається за фізичними законами, то не залишається місця справжній свободі волі. Атоми, в яку б складно організовану систему вони не зібралися і яка б випадковість не впливала на закони мікросвіту, не здатні породити щось, що володіє здатністю діяти всупереч законам природи. А свобода волі якраз і означає, що «Я», моя воля, володіє свободою робити що хоче.
Існування справжньої свободи волі означає порушення фізичних законів і рівносильне існуванню ідеальної, нематеріальної сутності, але такої, що має властивості якоїсь «іншої» матерії (другого роду) — самоуправної, що керує матерією бездушною (першого роду), як водій екскаватора керує рухом неживої машини.
Але в мозку (або якомусь іншому місці всередині або поза людиною) нічого подібного не виявлено, а навпаки, всі психічні процеси так чи інакше пояснюються матеріальними причинами — процесами всередині організму (починаючи з рецепторів, що сприймають сигнали ззовні і зсередини, закінчуючи нейронами в корі великих півкуль мозку) і зовнішнім впливом середовища.
Кожному відомі факти говорять на користь саме такого представлення, а не про існування окремої від організму людини душі, яка має свободу волі. Варто виникнути зміні в організмі людини на фізичному рівні (прийом певних речовин, хвороба, пошкодження мозку, підвищення або зниження рівня тих чи інших гормонів і т. д.) як змінюється її психічна діяльність.
Те саме відбувається й зі зовнішніми впливами на людину, що міняють її поведінку. Ми майже ніколи не усвідомлюємо всю важливість того, який вплив роблять зовнішні обставини на нашу поведінку. Психологи з’ясували величезну кількість чинників середовища, які схиляють людину до тієї або іншої дії (появи певних думок, прийняття того чи іншого рішення, виникнення того чи іншого бажання, спонукання), що використовується в багатьох областях людської діяльності, пов’язаних з маніпулюванням людьми.
Наприклад, відомо, що якщо людину посадити в м’яке крісло, коли ви ведете з нею переговори, то вона швидше за все з вами погодиться, прийме ваші умови, ніж в разі якщо сидітиме на твердому стільці. При цьому людина буде думати, що вона сама робить свій вибір. Таких зовнішніх факторів середовища дуже багато, і те як вони всі впливають на поведінку людини, на її вибір, дуже важко розрахувати, тим більше, що треба врахувати і характер, і звички, і темперамент, і інтелектуальний рівень, і фізичний та емоційний стан людини.
Завданням науки є з’ясування причин явищ. У всього, що відбувається у цьому величезному світі, від пориву вітру за вікном до раптового бажання взяти цигарку, є причина. Навіть випадкові явища в мікросвіті (в квантовій механіці) також підкоряються своїм законам.
Вчені наперед можуть розрахувати з великою точністю рух кинутого каменя або випущеного з гармати снаряда, траекторію космічного апарату, настання того або іншого астрономічного явища. Інженери, користуючись наукою, розробляють складні машини, механізми, пристрої, функціонування яких теж можна наперед прорахувати, передбачити (для того ці машини і конструюють, щоб вони робили те, що нам потрібно). Ніхто не говорить, що камінь або складний верстат з програмним керуванням мають свободу волі.
Людина з точки зору науки та ж сама машина, той же самий матеріальний механізм, тільки незмірно більш складно влаштований, дії якого дуже важко прорахувати і передбачити через величезну кількості впливаючих факторів. Існування свободи волі означало б існування безпричинних явищ макроскопічного характеру, нехай навіть ці явища психічні (поява думок, бажань, спонукань), але за якими слідують певні фізичні дії (встати, сісти, лягти і т. д.).
До того ж відсилання до квантової механіки, в якій є місце випадковості, не рятує положення, оскільки якщо людина робить вибір випадково, підкоряючись процесам, що відбуваються на квантовому рівні, то тим більше не можна говорити про її вільний вибір, тобто про свободу волі.
Свобода волі безумовно і очевидно існує як психологічний феномен (ніхто з цим не сперечається), тобто як наше внутрішнє, суб’єктивне відчуття. Так, ми всі відчуваємо, що маємо свободу волі: захотів — пішов в кіно, захотів — почухав за вухом. Але очевидність відчуття ще не є доказом реальності.
Варто тільки задуматися про те, як народжується в нашій свідомості те чи іншу бажання, як приймається рішення, як виникають думки — і відразу очевидність поступається місцем сумніву. Ми виявляємо, що вибір тієї або іншої дії народжується ніби само собою — з підсвідомості, входить в нашу свідомість під виглядом повністю усвідомленого вибору.
Сам набір можливих дій не є вільним, а обумовлений нашим досвідом, нашими можливостями, фізичним станом (ми буваємо втомленими, хворими, сонними, п’яними, голодними…). Свобода волі — це протилежність слідування жорсткій програмі, детермінованості. Свобода волі означає можливість робити вибір незалежно від матеріальних причин у вигляді зовнішніх обставин або внутрішнього стану суб’єкта.
Чи володіє людина реальною здатністю робити повністю вільний вибір, що не залежить ні від яких причин? Стверджувати «так» ми не можемо через те, що неможливо лише одним шляхом самоспостереження зрозуміти, як виникають думки, як народжуються рішення зробити те чи інше. Ми бачимо тільки готовий результат, який сприймаємо як роботу нашої власної волі.
Ніхто не стане заперечувати, що на поведінку людини впливають сотні і тисячі причин. Виникнення наших бажань не є цілком довільним, вільним, а обумовлений внутрішніми і зовнішніми причинами (дефіцит води в організмі — хочеться пити, подивився рекламу — захотів холодної кока-коли).
Численними дослідженнями доведено вплив спадковості на поведінку людини, на схильність її до якоїсь діяльності. Незаперечно доведено вплив на поведінку людини середовища, в якій вона зростала і виховувався. Знаючи людину, ми часто можемо передбачити її поведінку в тих чи інших обставинах — сам ж ця людина буде вважати, що здійснює повністю вільний вибір. Тобто численні спостереження свідчать про те, що вся психічна діяльність людини, включаючи розумову діяльність, має свої причини, а отже, схиляють нас до заперечення свободи волі.
Ми відчуваємо свою свободу волі лише тому, що не знаємо причин наших вчинків, що визначаються прихованими від нас процесами в мозку. Ще Спіноза говорив: «Люди лише з тієї причини вважають себе вільними, що свої вчинки вони усвідомлюють, а причин, що їх викликали, не знають». Нейрофізіологами були проведені експерименти (Бенджамін Лібет в 1973 році, Патрік Хаггард і Мартін Еймер в 1999 році…), які показали, що в мозку людини фіксується електричне збудження за сотні мілісекунд до того, як людина усвідомила, що прийняла рішення, причому у випадках простого вибору можна було точно передбачити рішення людини (ще до того, як вона сама це рішення усвідомила).
У 2008 році Джон-Ділан Хейнс з колегами виявили, що в мозку людини ділянки прийняття рішення починають утворюватися задовго до того, як сама людина починає про це рішення підозрювати, а передбачити вибір людини статистично достовірно вдається навіть за 10 секунд до безпосередньо усвідомленого вибору.
Є безліч інших психологічних дослідів і спостережень, які схиляють нас до висновку про відсутність свободи волі: автоматизми (людина не усвідомлює скоєних дій, вважаючи їх проявом чужої волі), зворотнє автоматизмам явище, коли людина вважає проявом своєї волі те, що робить не вона, різні патології і порушення мозку, що тягнуть деформації сприйняття людиною своєї волі — все це свідчить про матеріальну обумовленість свідомості людини взагалі і свободи волі зокрема.
Відсутність свободи волі не означає повної зумовленості поведінки людини, оскільки навіть припустивши, що якийсь найпотужніший у Всесвіті комп’ютер і зміг би розрахувати наперед кожен наш крок і нашу долю, ми цієї нашої долі все одно ніколи не дізнаємося (точніше, дізнаємося лише в кінці життя). Тому на практиці не має ніякого значення, існує насправді свобода волі чи ні, тому що для нас в будь-якому випадку все виглядає так, ніби вона є.
Ми не повинні складати руки з думкою «все одно нічого не змінити, від долі не втечеш», а повинні продовжувати жити як раніше, з цікавістю і надією приймаючи те, що приготувало нам життя, і з повним відчуттям того, що самі творці своєї долі. Поняття моральної відповідальності за свої дії також не втрачає сенсу, оскільки за фактом є одним з діючих на поведінку людини факторів: за відсутності цього поняття (а значить — моралі, законів, поліції, судів, в’язниць) поведінка людей була б іншою.
На закінчення відзначимо ще раз, що відсутність свободи волі — це не науково доведений факт, а саме правдоподібне, саме обґрунтоване припущення з двох протилежних. Цілком може бути, що наші уявлення про світ далеко не повні, і в ньому є місце нематеріальній душі, свідомості, що не зводиться до матеріальних процесів в мозку, а значить — і свобода волі.
