Шлунково-стравохідний рефлюкс — це дійсно хвороба. Характеризується вона станом, при якому спостерігається порушення роботи стравохідного сфінктера (м’язовий клапан), що розділяє стравохід і шлунок. Це призводить до потрапляння кислого шлункового соку і вмісту зі шлунку в стравохід.
При регулярному шлунково-стравохідному рефлюксі слизова стравоходу починає потихеньку руйнуватися, і як наслідок може виникнути ерозивний езофагіт (запалення стравоходу, що призводить до руйнування стінок стравоходу).
Причини шлунково-кишкового рефлюксу
-
Основною причиною виникнення шлунково-стравохідного рефлюксу є переповнення шлунка їжею і розслаблення сфінктера.
-
Винуватцями можуть бути і хвороби шлунково-кишкового тракту. Печія, яка є симптомом рефлюксу часто супроводжує, а іноді є і єдиним проявом виразкової хвороби, раку стравоходу, грижі стравохідного отвору діафрагми, хвороб печінки і жовчного міхура.
-
Недбале ставлення до свого здоров’я. Харчування напівфабрикатами, сухі офісні перекуси, газовані напої, алкоголь і сигарети. Все це дуже негативно впливає на простий м’язовий сфінктер між стравоходом і шлунком, через це й може розвинутись шлунково-стравохідний рефлюкс.
-
Тісний та незручний одяг теж наносить шкоду вашому здоров’ю. Надмірний тиск тісного одягу на відділи кишечника неминуче призводить до утруднення евакуації їжі по кишечнику, а це також сприяє виникненню хвороби.
-
Вагітність. У давнину вважали, що печія — вірна ознака народження немовляти з густою шевелюрою. Але це все байки, які не мають нічого спільного з реальністю. А ось матка, що збільшується з кожним днем і тисне знизу на шлунок, дійсно може викликати печію, що може проявитися шлунково-стравохідним рефлюксом.
Симптоми
До основних симптомів шлунково-стравохідного рефлюксу відносяться:
-
печія;
-
відрижка повітрям;
-
відрижка їжі;
-
відчуття печіння за грудиною;
-
відчуття грудки їжі, що застрягла в стравоході;
-
утруднення ковтання (дисфагія);
-
нудота після їжі.
Менш поширені симптоми:
-
відрижка їжею (решургітація);
-
утруднення ковтання;
-
ікота;
-
кашель, задишка і свистячий подих в положенні лежачи;
-
біль і першіння в горлі;
-
хрипота або зміна голосу.
Діагностика
Якщо симптоми несерйозні, то для діагностики необхідний лише огляд лікаря.
Для підтвердження діагнозу можуть знадобитися додаткові види обстеження:
-
Фіброгастродуоденоскопія (ФГДС) використовується для виявлення пошкодження в стравоході. Процедура полягає у введенні гнучкої трубки з камерою на кінці, яка проходить через стравохід в шлунок і тонку кишку.
-
Рентген шлунково-кишкового тракту після прийому барієвої суміші, що дозволяє виявити слабкість сфінктера на знімку і звуження стравоходу.
-
Моніторинг (стеження) рівня рН (показник кислотності середовища) стравоходу проводиться для підтвердження діагнозу і оцінки ефективності лікування. Процедура полягає у введенні зонда через ніс в стравохід з датчиком на кінці, який вимірює рівень ph. У здорової людини рівень рН відноситься до лужного середовища, а при шлунково-стравохідному рефлюксі — середовище стає кислим через викид шлункового вмісту.
-
Езофагоманометрія (вимірювання тиску в стравоході) дозволяє оцінити скоротливу здатність сфінктера. У просвіт стравоходу вводяться катетери з датчиками на кінцях, які вимірюють тиск в стравоході. При рефлюксі рівень тиску в стравоході нижче, ніж в нормі.
Лікування шлунково-стравохідного рефлюксу
При шлунково-стравохідному рефлюксі однозначно рекомендується корекція харчування. А саме: потрібно виключити із раціону кислі продукти, алкоголь, смажену та дуже приправлену їжу. Газовані напої, жуйки та льодяники теж персони нон ґрата. Також варто накласти вето на продукти, що провокують виділення кислоти в шлунку. До них належать: м’ята, помідори, шоколад, цитрусові, ананасовий сік.
Медикаментозне лікування шлунково-стравохідного рефлюксу можна розділити на 4 групи.
Група 1 — антациди. Антациди — засоби для зниження кислотності шлунка. Вони також утворюють захисну плівку в стравоході від шкідливої дії шлункового соку. Це найстаріша група препаратів, до яких відноситься і всім знайома сода. До речі, в народі цей спосіб лікування печії досить поширений. Але він має і «підводні» камені. Цілком очевидно, що лужна сода нейтралізує соляну кислоту. Але після її прийому спостерігається надмірне газоутворення в шлунку (приблизно через 20–30 хвилин після прийому). Результат? Шлунок наповнюється газами, і… печія знову виникає (симптом «рикошету»).
Група 2 — блокатори протонної помпи (наприклад, омез). Складна назва цієї групи ліків розшифровується дуже просто — на клітинному рівні вони блокують вироблення соляної кислоти. Переваги препаратів цієї групи полягають в тому, що їх можна застосовувати кілька разів в день. Однак ці засоби — дуже сильні і застосовуються тільки якщо є серйозна патологія з боку шлунково-кишкового тракту (за принципом — «з гармати по горобцях не б’ють»).
Група 3 — блокатори гістамінових рецепторів. Їжа, потрапляючи в шлунок, викликає роздратування гістамінових рецепторів, які як раз і відповідають за стимуляцію вироблення соляної кислоти. Препарати цієї групи блокують гістамінові рецептори, а значить, соляна кислота буде утворюватися менше. Найбільш популярні блокатори — ранітидин і фамотидин.
Група 4 — прокінетики (вони регулюють роботу сфінктера).
При важких формах шлунково-стравохідного рефлюксу можливе призначення оперативного втручання. Операція може допомогти пацієнтам, у яких симптоми не проходять навіть після зміни способу життя і прийому ліків. Печія й інші симптоми повинні зникнути після операції, але прийом ліків проти печії при цьому все одно не виключається. Під час операції штучно формується сфінктер за рахунок стінок шлунка.
Є також нові методи лікування шлунково-стравохідного рефлюксу, які виконуються за допомогою ендоскопа. До них відноситься накладення лікарських препаратів у вигляді гелю на пошкоджені ділянки слизової оболонки сфінктера і шлунка за допомогою ендоскопа.
Прогноз захворювання
Зазвичай, після нормалізації режиму харчування і усунення дратівливих чинників (жирна їжа, алкоголь та ін.) слизова оболонка стравоходу швидко відновлюється. Однак деяким людям доведеться продовжити приймати ліки для позбавлення від хвороби.
