Поняття кроп-фактор з’явилося з першими цифровими фотоапаратами. Щоб зрозуміти, що це таке, нам потрібно трохи згадати плівкові фотоапарати. У таких фотоапаратах кадр на плівці виходить розміром 24×36 мм.
Виготовлення матриць такого розміру для цифрових фотоапаратів є досить дорогим. Тому для малобюджетних і напівпрофесійних камер стали випускати матриці меншого розміру. А матриці розміром 24×36 мм (їх ще називають «повнорозмірними») ставити тільки на дорогі камери.
Різні фірми зменшили матрицю по-різному. Canon зменшив матрицю в 1.6, а Nikon і Sony в 1.5 рази. Цю величину і стали називати кроп-фактором (від англійського слова crop — обрізати). У різних фотоапаратах кроп-фактор може варіюватися від 1 (повнорозмірна матриця) в творчих апаратах до 5–6 в «мильниці».
Кроп-фактор отримав свою назву через ефект, який спостерігається при використанні в цифрових фотоапаратах «старих» об’єктивів, які випускалися ще для плівкових фотоапаратів.
Такі об’єктиви створюють «картинку», призначену для «нормального» повнорозмірного кадра розміром 24×36 мм. І якщо у фотоапараті матриця має розміри менше цього, то частина інформації, яка надходить від об’єктива втрачається (обрізається).
При зйомці таким фотоапаратом створюється відчуття, що він наближає сильніше, ніж повнокадровий. Насправді це не так. Просто фотоапарат наче вирізає з повнорозмірного кадра центральний прямокутник (менший на величину кроп-фактора) і зберігає його в якості знімка.
Сьогодні виробники пропонують об’єктиви, зроблені спеціально для роботи з «кропнутими» камерами. Фокусна відстань таких об’єктивів точно відповідає зазначеній в їх маркуванні, за умови, що об’єктив буде експлуатуватися спільно з камерою, яка володіє кроп-фактором, під який виготовлялися дані об’єктиви.
