Переважна більшість людей на планеті панічно боїться самотності і сприймає її, як щось вкрай негативне. Але хто сказав, що самотність — це завжди погано? Навпаки, всі великі люди: (духовні вчителі, письменники і художники, вчені, полководці) дуже цінували самотність як найважливіший ресурс своєї творчості та саморозвитку. Варто подивитися на самотність з іншого боку, побачити не тільки те, чого в ній немає (спілкування з іншими), але і те, що в ній є! Перш за все — це спілкування з самим собою, внутрішній діалог.
Наша свідомість — поліфонічне явище, в ньому багато голосів, які ведуть між собою внутрішній діалог, і через цей внутрішній діалог ми розвиваємося, розширюємо своє розуміння і формуємо складну картину світу. Тільки на самоті, в паузі можливий цей діалог. Не у всіх він однаково продуктивний: багато хто просто не хочуть вслухатися в свій внутрішній голос, їм нудно спілкуватися з самими собою.
Але варто задуматися: якщо мені не цікаво з самим собою, якщо я для себе — небажаний співрозмовник, чи буде іншим зі мною цікаво? Цікаво з людиною, яка не схожа на інших, а цю несхожість може забезпечити або унікальний досвід, або настільки ж унікальна внутрішня робота через діалог із самим собою. Втеча від нього призводить до нерозрізненої однаковості.
Спілкування з іншими та спілкування з собою — не перешкода один одному. Якщо навчитися бути одному, полюбити свою самотність і використовувати її як внутрішній ресурс, це дозволяє самому вибирати, коли, з ким і заради чого спілкуватися, і легше переносити періоди переривання відносин. Хоча, звісно, спілкування з іншими — не менш важливий ресурс, він служить джерелом неповторного життєвого досвіду. Тому важливо мати гармонію, баланс спілкування як із собою, так і з оточуючими. Не варто замикатися лише на спілкуванні з собою, адже людина як-не-як соціальна істота, так само не варто ігнорувати і самопізнання.
