Слово «темперамент» (лат. Temperamentum) означає поміркованість, співмірність, належне співвідношення частин.
Ще в давні часи було помічено, що люди розрізняються за своєю психічною активністю і силою прояву почуттів: бувають люди спокійні, яких важко вивести з рівноваги, а бувають, навпаки, легко збудливі; одні глибоко переживають емоції, інші легко відхідливі… Причому ці особливості є вродженими і не схильні до зміни під дією умов навколишнього середовища. У процесі життя людина може навчитися контролювати свою поведінку, приховувати емоції або навпаки імітувати, але не здатна змінити вроджені особливості психіки.
Темперамент — це індивідуальні психофізіологічні властивості особистості, що визначають динаміку психічної діяльності людини, незалежно від її змістовних, мотиваційних аспектів і залишаються постійними протягом усього життя.
Типів темпераменту існує не багато. Все різноманіття психічних властивостей людей зводиться до кількох узагальнених типів темпераменту.
Типологія темпераментів бере свій початок від засновника медицини Гіппократа (V–IV ст до н.е.). Він розглядав змішання рідин в тілі людини. Таких рідин він виділяв чотири: кров (сангуа), слиз (флегма), жовч (холі), чорна жовч (мелена холе). Він стверджував, що люди розрізняються співвідношенням цих 4-х основних «соків організму».
Пізніше (II ст до н.е.) інший знаменитий лікар античності Клавдій Гален пов’язав переважання в організмі одного із соків з тим чи іншим психологічним темпераментом:
- сангвінік — рухливий і веселий,
- флегматик — спокійний і повільний,
- холерик — істеричний і злий,
- меланхолік — сумний і боязкий.
Хоча фізіологічне пояснення різних темпераментів було неправильним, але, дивно, що самі темпераменти психологічно були визначені вірно і використовуються разом з їх назвами і донині. Ми досі говоримо про когось, що у нього «гаряча кров», а про когось іншого — що він «жовчний» чоловік.
Іван Павлов, грунтуючись на властивостях нервової системи виділив 4 типи нервової системи, які отримали ті ж назви.
Британський психофізіолог Ганс Айзенк протягом 20 років вивчав індивідуальні особливості психіки і прийшов до висновку, що є два фактори, що визначають темперамент. У кожного фактора є два протилежних полюси. 1-й фактор: емоційна стійкість, емоційна нестійкість (або невротизм). 2-й фактор: екстраверсія (спрямованість на світ, зовні, на оточення, на інших людей, товариськість), інтроверсія (спрямованість до себе, усередину, замкнутість). Таким чином, виходить 4 простих темпераменти: емоційно стійкий екстраверт (сангвінік), емоційно стійкий інтроверт (флегматик), емоційно нестійкий екстраверт (холерик), емоційно нестійкий інтроверт (меланхолік).
За Айзенком, людина не буває тільки сангвініком, флегматиком, холериком або ж тільки меланхоліком. Ступінь емоційної стійкості може бути різним. Ступені інтроверсії і екстраверсії теж можуть бути різними, тому кожна людина має свій індивідуальний профіль або портрет.
