Ведмеді входять у сплячку в середині осені або на початку зими, коли температура стабільно знижується нижче нуля та утворюється стійкий сніговий покрив. Цей процес пов’язаний з необхідністю пережити голодну зиму, коли рослинна їжа стає важкодоступною. Влітку ведмеді накопичують жирові запаси, які допомагають їм вижити в період сплячки. Ведмідь ретельно готує барліг у віддаленому місці, часто під поваленими деревами, у кореневих ямах або печерах.
Період сплячки може тривати від кількох місяців до півроку, залежно від кліматичних умов. У південних регіонах, де зими не сніжні, ведмеді можуть не впадати в сплячку взагалі, але все одно накопичують жир, оскільки їжі стає менше. Під час сплячки ведмеді сплять у різних позах, зазвичай поодинці, за винятком ведмедиць з ведмежатами. Метаболізм ведмедів під час сплячки знижується, але не так сильно, як у їжаків, що дозволяє їм швидко відновлюватися після пробудження.
Що ж до міфу про смоктання лапи, то він виник через те, що ведмеді дійсно можуть облизувати свої лапи під час сну. Це відбувається не від голоду, а через те, що шкіра на лапах оновлюється і лущиться, викликаючи свербіж. Таким чином, ведмеді просто реагують на цей процес.
Отже, ведмеді не смокчуть лапи від голоду, а лише доглядають за собою під час сплячки. Їхнє життя в зимовий період сповнене своїх особливостей, які допомагають їм вижити в умовах, коли їжа стає обмеженою. Цей процес є природним і важливим для збереження енергії та підготовки до активної весни.
