Мабуть, кожному з нас з дитинства відоме слово «архаровці». Так нас називали бабусі з дідусями, вчителі на уроках, сусіди. Також це слово часто-густо вживається в літературі. Коли чуєш слово «архаровці» , то одразу в голові постає образ бешкетника, головоріза, анархіста, що зовсім «не товаришує» з власною головою. Злодії, бандити, ті, що йдуть проти правил — ось образ, який відразу генерує уява.
І небагато людей знає, що таке означення людини пішло не від якихось там рис характеру чи способу життя, а від прізвища російського обер-поліцмейстра Миколи Петровича Архарова (1742–1814), кавалера ордена Андрія Первозванного.
Він приймав безпосередню участь та був нагороджений за придушення чумного бунту в Москві. Саме тоді (в 1771 році) він і став обер-поліцмейстером, а потім зайняв посаду губернатора столиці. Архаров, маючи непосидючу вдачу, свою енергію та вроджену проникливість спрямував на боротьбу зі злочинністю. За його головування карниий розшук набув високої ефективності, а про успішність розкриття справ ходили легенди. Микола Петрович сформував свій полк, який в народі отримав назву «архарівський».
Це були ризикові хлопці, що не зупинялись ні перед чим, щоб довести справу до кінця. Злочинний світ Москви боявся переходити їм дорогу. Крадіжки розкривалися миттєво. Навіть Катерина ІІ часто викликала його до Петербургу, якщо злочини відбувалися в палаці. Архаров також командував стратою Омеляна Пугачова.
Але через свою настирливість, використання будь-яких методів при розкритті злочинів, «архаровці» вже за рік набули негативної слави, і саме тоді це слово прийняло такий неприємний в людському розумінні відтінок.
Архар — гірський баран, пращур диких баранів. Також його вважають предком сучасних домашніх овець. Архари водяться в Гімалаях, Алтаї, Тибеті.