Істотної різниці між словами немає, вони є синонімами. Тому ми можемо вживати їх у мовленні цілком правомірно.
Наприклад
- Я знаю лише те, що вивчив.
- Тільки один із нас отримає перепустку.
Те, що це абсолютні синоніми (слова, які мають різне звучання, але однакове значення й можуть замінювати один одне в будь-якому контексті), доведемо прикладами:
- Я знаю тільки те, що вивчив.
- Лиш один із нас отримає перепустку.
Очевидно, що в реченні не змінилася суть висловлювання, не з’явилося нових стилістичних відтінків. У мові однаково часто використовують і «тільки», й «лише» (лиш). Останні є фонетичними варіантами, гарантують милозвучність. Перед приголосним пишемо «лише», перед голосним — «лиш».
Наприклад
- Дівчина лише хотіла погратися з новенькою.
- Лиш орфографічний словник знає, як правильно відмінювати це слово.
Тому немає підстав послідовно обирати одне слово й вживати тільки його, збіднюючи власне мовлення. Незважаючи на схильність мовців до начебто більш українського «лише», «тільки» не є калькою чи русизмом. Тому не варто зумисно витісняти його.
Увага! Не плутайте «лише» із часткою «лишень». Остання в українській мові іноді буває близькою за значенням до «лише» й «тільки», але здебільшого є аналогом рос. «скажи-ка», «покажи-ка», «смотри-ка».
Порівняймо
- Скажи лишень, чому ти плачеш? (або: Скажи лише (тільки), чому ти плачеш?)
- Стривай лишень! Я забув тобі дещо віддати. (або: Стривай-но! Постривай! Стривай! В цьому реченні ми не можемо замінити лишень на тільки або лише).
Більш детально питання розглянув Б. Антоненко-Давидович у довіднику «Як ми говоримо». Через те, що відтінки значень дуже подібні між собою, радимо обережно вживати «лишень» у власному мовленні. А «тільки» й «лише» вважаємо за абсолютні синоніми, тому використовуємо рівномірно, уникаючи повторів.
